Чому деякі поляки ненавиділи євреїв
Чому деякі поляки ненавиділи євреїв у передвоєнному Львові..? Таким питанням зацікавився відомий історик і дослідник Микола Бандрівський, який зробив невеличке дослідження у соцмережі Фейсбук.
На першій світлині ви бачите поховальні плити з кіркуту – давньоєврейського кладовища у Львові, яке знаходилося біля теперішнього Краківського базару (район Клепарова).
І, що цікаво: найдавніші мацеви з цього давньоєврейського кладовища на Клепарові, як свідчать сучасні дослідження, датуються 1348 роком (немовля Якуб) і 1378 роком (Міріам, дочка Саула).
А, от, на другій світлині, зробленій у Львові у 1934 році, ви бачите великий транспарант, який прикріплений перед входом до Львівської Політехніки (мабуть, з дозволу тогочасного ректорату цього закладу) і на якому великими буквами, польською, написано: “Вимагаємо державного гетто”. А, щоби ні у кого не виникало сумнівів: а, для кого ж це вимагають того гетто, вгорі цього плакату – і теж, польською – дописано: “День без євреїв”.
Тут ще раз нагадаю, що мова йде про Львів 1934 року, коли німецький нацизм ще не запровадив газових камер для масового вбивства євреїв у концтаборах. Але, як бачимо, у “польському Львові” тутешні поляки мало того, що демонстративно зігували під час своїх маршів центральними вулицями Львова, викидуючи вперед високо підняту праву руку у нацистському привітанні “зіг гайль!”, так вони ще й вимагали від свого уряду Пілсудського, щоби той почав створювати гетто.
А, як знаємо, гетто – це закрита зона, в якій євреїв зумисне ізольовували від неєврейського населення. І, власне, створення таких гетто під час Голокосту було ключовим моментом у нацистському переслідуванні і свідомому знищенні багатьох сотень тисяч єврейського народу (і, до речі, перше в Європі гетто німецький нацизм створив саме у Польщі вже у жовтні 1939 року (місто Пьотркув-Трибунальський).
Отакі-от казуси були у передвоєнному Львові, в якому польський нацизм і шовінізм почувалися неймовірно комфортно і для яких (польського нацизму і шовінізму) у нашому місті тогочасними поляками було створено усі умови подальшого “процвітання”.
І, хтозна, якби українська Галичина після Другої Світової війни не повернулася до складу України (так, радянської, але іншої ми на той час, не мали) то не виключено, що на наших галицьких землях польський уряд постворював би свої концентраційні табори – як у Березі Картузькій, але вже – із газовими камерами, щоби “остаточно вирішити” оте наболіле іншоетнічне питання з українцями, євреями та представниками інших народів світу.
На наступній світлині ви бачите момент церемонії відкриття Музею єврейської громади у Львові, 17 травня 1934 року (див.: “Chwila”, Dodatek Ilustrowany, 27.05.1934).
Тобто, відкриття цього Музею єврейської громади відбулося того самого року, коли був вивішений той антиєврейський транспарант навпроти входу до Львівської Політехніки, який закликав польський уряд відокремити євреїв від тогочасного населенні і створити для них державне гетто.
Отакі казуси були у передвоєнному Львові, в якому польський нацизм і шовінізм почувалися неймовірно комфортно і для яких (польського нацизму і шовінізму) у нашому місті тогочасними поляками було створено усі умови подальшого “процвітання”.
Тобто, відкриття цього Музею єврейської громади відбулося того самого року, коли був вивішений той антиєврейський транспарант навпроти входу до Львівської Політехніки, який закликав польський уряд відокремити євреїв від тогочасного населенні і створити для них державне гетто.
Отакі казуси були у передвоєнному Львові, в якому польський нацизм і шовінізм почувалися неймовірно комфортно і для яких (польського нацизму і шовінізму) у нашому місті тогочасними поляками було створено усі умови подальшого “процвітання”.
Але, ота зла мачуха – Друга Річ Посполита канула тоді в Лету і українці знову були возз’єднані в одній республіці, яка через півстоліття – у 1991 році проголосила про відновлення своєї державної самостійності.
…Отож, коли сьогодні наші історичні недруги з-за Сяну оповідатимуть вам про “кровожерливих бандерівців” і “волинську різню” і намагатимуться вказувати нам, що ми маємо писати у наших підручниках з історії, то мусимо одразу ж і рішуче вказувати їм, в якому напрямку плисти далі їхньому польському кораблю…
P. S.: Редакція зберегла стилістику автора допису.
