Як Росія штовхає Україну в НАТО

Чого очікувати від майбутніх переговорів США та Росії та чи досягне країна-агресорка мети своєї так званої операції а по іншому кровожерливої війни в Україні, яка спрямована на знищення не тільки наших територій, а державної суверенності.

Оглядач Леонід Швець так описує ситуацію довкола перемовин і які цілі будуть переслідувати сторони цього складного для України процесу. Про це від написав для азербайджанського видання haggin.az

 

Для Сполучених Штатів, а зараз позиція США передусім і виключно Дональда Трампа, пріоритетом є досягнення найшвидшого результату – припинення бойових дій, деталі голови Білого дому не дуже цікавлять.

 

Їм не так цікаво, що в перші місяці свого поточного терміну він був готовий прийняти позицію Путіна і погодитися на капітуляцію України, бо “у Зеленського немає карт. “Головне – досягти того, що дуже обіцяли – зупинити війну. За півроку каденції Трампа під тиском та власним досвідом спілкування з Путіним, а також під впливом власного оточення та європейських партнерів України суттєво трансформувалися, його вдалося переконати, що поразка України неприпустима.

 

Так, він готовий вимагати від неї поступків, щоб перейти до мирного процесу, але не має критичного характеру.

 

Для України такою критичною умовою є збереження її суверенітету та його гарантія через максимальне включення в європейський оборонний контур. Україна має, на думку голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, перетворитися на “сталевого дикобраза, якого не здатний ковтнути потенційний агресор”.

 

Для самої Європи це також умова забезпечення власної безпеки: сильне та досвідчене військове ставлення України стає перепоною на шляху агресивних прагнень Росії. Про те, що Москва здатна на все, в Європі відпали сумніви, і там хочуть бути готові до неприємних варіантів.

 

За словами фон дер Ляєн, “ми живемо в складному геостратегічному середовищі, і ми маємо бути готовими до найгіршого, а саме до створення наших захисних сил. “Таким чином позиції в Києві та європейських столицях збігаються і будуть тісно координуватися під час можливих перемовин.

 

Саме тут виникає основна проблемна точка пошуку взаємоприйнятного варіанту врегулювання.

 

Справа в тому, що для Росії головна мета не захопити нові території, а саме позбавити Україну можливості стати частиною європейської системи безпеки.

 

Звідси початкові стогони про просування НАТО на схід, і історії про те, що якби Росія не завоювала Крим, там б стояли бази НАТО. Прямо зараз, внаслідок дій Росії, з вражаючою інтенсивністю відбувається практична інтеграція України до Північноатлантичного альянсу. Неможливо зупинити цей процес: запущено довгострокові програми військово-промислового співробітництва, багатомільярдні проекти, ВПК країн Європи та США набирають безпрецедентних обертів.

 

Формально Україна не є членом НАТО і не скоро нею стане, але насправді це зараз ключова ланка спільної європейської оборони. Повернути цей процес назад Путін не може, але він саме на цьому наполягатиме, закликаючи, вочевидь, нейтралізувати статус України під міжнародними гарантіями. Це гірше, звичайно, для Москви, ніж спочатку бажаний вассальний статус Києва, але краще, ніж повний виїзд України в Європу.

 

Але Україна вже займалася міжнародними гарантіями, відмовившись від ядерної зброї у 1994 році. Росія була однією з країн, які гарантували її безпеку, поряд з Британією та США, до яких пізніше приєдналися Китай та Франція. Ми всі зараз спостерігаємо за результатом.

 

Володимиру Путіну легше переконати себе, що його війська врешті-решт проштовхнуть ВСУ, ніж домовлятися з Україною та її західними союзниками здати її у вигляді відмови від євроінтеграції.

 

Поки він залишається впевненим, що це можливо, війна не припиниться, навіть якщо будуть тимчасові припинення вогню, щоб продемонструвати нібито мирні наміри Кремля.

 

Ось як виглядає загальний розклад перед вступом на інтенсивні перемовини. Він не залишає великих ілюзій, але, звичайно, потрібно спробувати.